Звідси і назва дитячої сорочечки — льоля, і колиски — люля.
Вмить чується не то кашель, не то чхання з глибини колиски.
«Мій шлях, звичайний людський шлях, проміряний стовпами від колиски.
Вона захиталась і знову припала до колиски, стогнучи : — Мій синочку …
Один харкав кров’ю, друга ледве перебирала спухлими ногами, а третє заледве з колиски спиналося.
Я бачу вгорі чудові природні колиски, що немов чекають на нас; коли гарненько себе до них прив’язати, ми спатимемо, як у найкращих у світі ліжках.
І це він і почув його тоді, ко ли він зазирав до його колиски крізь вікно й мерехтів під звуки материнських пісень колискових …
Він кинув пень на землю і щось гукнув Лангарі, а сам сів біля маленької, зробленої з тонких лубків похідної колиски, в якій подорожувала не одна дитина, поламав ялинове гілля на дрібні галузки й любовно вистелив ними дно колиски.
Дев’ять день сьогодня, як вснуло маленьке навік і завтра вже не мало б права до хати і до колиски, а ось душка не забажала у вирій, і глянь !
Коли вторжник Меншіков з своїми сол датами увірвався на землі Русі (України), він українських немовлят брав з колиски за ноги і з розмахом розбивав їхні голівки об мури палацу гетмана Мазепи.