Холодком, в свято, приходив Скоробагатько Максим, староста сільський, якого дражнили Вовчком, і тесть Підпарин Гаврило.
Люда стиснула губи, неприємне відчуття кололо холодком у грудях.
Холодком і людям, і коням вигідніше, а дороги кругом Києва безпечні.
Максим слухав цю північну містерію і його перегартоване, надщерблене й геть спустошене серце бралось тремтливим холодком.
Губи в нього були жіночні, але бліді, а голубі очі дивилися спокійно, зосереджено, з якимсь скляним холодком.
Зінько вступив на неї, і його враз обняло таким гарним, любим холодком, що він аж зітхнув широко й легко.
Вітер стеріг його десь за горою: шугнув, дмухнув темрявою, холодком повіяв, до хмар до самих помчав — задув, погасив …
Зітхнувши, з ясена упало підрізане осіннім холодком сузір'я листків, і зразу ж дерево зашелестіло, затужило, обсіваючи землю своєю неприв’ялою красою.
Іван Макарович говорив, переборюючи тривогу, яка смертельним холодком охоплювала його.
Поїхав Дік, поїхали батьки, впала ніч і у вікно тягло приємним холодком.