Як Світлана не відмагалася, Колодій цього разу не піддався: подумай, кохана !
… Екран Андрієвої пам’яті повільно згасає, поступа ючись місцем дивовижному пензлю, який хутко-хутко замальовує небокрай, час від часу позичаючи кольори в палітрі яскравочервоного Сонця, що сходить … «Рядовой Колодій, вийдітє із строя !»
… Ось таким робом і трудить Андрій Колодій своє журналістське серце-стило, намагаючись у кожному слові покладатися на правду життя та власну совість.
Адже він, Андрій Колодій, особисто може засвідчи ти, що сила ця ставала істинною школою патріотиз му й людяності - серед його знайомих відступники й перевертні не виживали.
Мовляв, за оперативним описом Колодій дуже схожий на грабіжника, котрий напав у метро на жінку, тому вони і влаштували засідку … — Заради Бога !
Ніби він, Колодій, не такий самий солдат, а щонай менше — начальник їхнього штабу … Той конфлікт був майже дитячий: Микола читав журнал «Вітчизна», спершись озаддям на штабне під віконня.
Навіть і під землею їм не розминутися … Вихопивши з торбини вербовий пучечок, подарований сестричкою, Колодій жартома й пройшовся кілька разів по її спині: «Не я б’ю — верба б» є !
Доведеться, щойно повернеться головний, робити оргвисновки … Хоча Колодій ніколи й не помічав за собою подіб них бажань, але цього разу роздратування брало гору.
Сюди, ближче до дверей, підходили й подальші пасажири … А Колодій правив далі: Європа знає, наприклад, і те, як їй насправді далося визволення від коричневої чуми — кожна зґвалтована жінка отримала відповідну матеріальну компенсацію.