Флегонт стояв за хвірткою на вулиці - у самій тужурці, простоволосий, вітер колошкав йому чуба, сніжком присипало плечі.
— Я гнав овець до старости, а вони два перебігли та й давай мені колошкати овець: кишкають на вівці, одбивають од мене.
[Петро:] Торішню ніч знов щось колошкало телят.
— За що знущаєтесь ви надо мною так!.. — За те, — сказав один Рябкові з наймитів, — Щоб не колошкав ти вночі своїх панів.
— Може, до хати зайдемо? — Е, ні, не буду колошкати твоїх — нехай сплять до світу божого.
Хай знають [партизани], що тут засідка, набагато небезпечніша від тих, може, поодиноких фашистських стрільців, які колошкають тишу й темряву, гатячи з своїх автоматів.