А коли приходили послухати лірника якісь крамарі та панки, то він своїми «Окрушками» поціляв у них: Чому тоті наші пани — Сам себе питаю — Хто зна куди гримають ся Та людей шукають: То в Парижу, то в Лондоні, То у святім Ромі?
Холодними ночами ми сиділи на нижньому поверсі, куди через димар, а потім двері вривався пронизливий пойраз, і до ранку розмовляли.
Я відчуваю у ньому компактну, майже живу матерію, яку іноді погойдує вітер, нагинаючи, немов дерево.
— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, скажи мені, куди поділася Дика Корова?
Дар Вітер вибрав момент і вискочив на мокру від бризок площадку.
Море зовсім спокійне, повітря відносно тепле, з півночі віє легкий вітерець, температура води п’ятдесят три градуси.
Довгий час їм здавалося, що вони йдуть куди слід, бо гнізда червоних мурах зникли.
Усім (а принаймні тим, що ходять у штанах), міркував Байрон, байдуже, як цей парубійко зветься, звідки прийшов, чи надовго тут затримається й куди подасться.
Надтята сосна ще надривніше, приреченіше тулилася до хати, але змінений на Воронове щастя вітер манив її за собою — від білої хати, кудись туди, на північ, звідки прилетіла вона ще насіниною, де жили-були її дикі й дивні предки.
Чуємо вже — сокира цюкає і голос вітер до нас зносить — пісні хтось співає.