Вчитель Посолонь припиняв суперечки завше на найцікавішому: вгору летіла жменя вареної в меді пшениці (кутя).
Із усіх дванадцяти страв, які мама за традицією готувала, тобі найбільше смакували кутя, вареники з капустою і груші з узвару.
Робили його до різдвя ної й хрещенської куті «до пари»: Кутя — на покуть, узвар — на базар.
Так, кутя — міт хліборобства — включена в ритуал Різдва; так звичаєве право «материзни», «понеділкування» і т.д.
Була й риба, була й кутя і узвар, та всього було трошки, все подавалось ніби видавцем.
Стоять на покутті, на зеленому сіні два горшечки, мов близнятка: в одному — кутя, в другому — узвар !
Та ж сьогодні голодна кутя, а він наминає вареники, скоромні вареники.
Кутя стікала йому по обличчю, заляпала пенсне, пшонинки позастрягали у пишних вусах, які вже не стриміли догори так гордовито.
Кутя — велике свято в народу, де за столом, як за вечерею любові, хазяїни сідають вечеряти разом з наймитами і наймичками.