Спочила коло святої Лаври та й пішла собі місця питати.
Моя баба колись за п’ятсот кілометрів до Печерської лаври в Київ пішки ходила.
Але якось одного ранку дівчина зрозуміла, що домашні капці о. Лавра не викликають більше в її серці жодних почуттів.
Бо, як казав один католик, побувавши на прощі в Лаврі: «Що свята Лавра, то Лавра, а що лаврикові - то превражі синове».
— Онде велика лаврська дзвіниця, а ото коло неї сама Лавра, а то далі свята Софія, а то свята Варвара , — говорила вона.
Вони обвінчалися і в подарунок Мілена отримала кольоровий альбом з малюнками того хлопця, який намалював їй якось о.Лавра.
Далі-далі стала запрошувати Лавра до хати, частувати, посилала дівчину за горілкою, а вкінці порадилися таки зладити весілля.
Не вдержалася і пригода Лавра в таємниці, а всякий удівець чи молодець волів би піти до Дністра втопитися, аніж посягнути на Костиху.
В тій хвилі держав уже Лавра за чуприну, перевернув під ноги хребтом дого ри, придавив колінами за карк і став бити коликом, куди попало.
Називали його деякі старопечерником замість старолаврником, бо та стара преподобного Харитона Лавра спочатку була в печері розбійницькій.
Він був стрункий і високий, з біляво-жовтавим волоссям, блідим обличчям, на якому вирізнялися сині очі, чимось дуже схожі на очі о.Лавра.
Чернець нахмурив брови й пробурмотів : — Коли б, не приведи господь, були лише такі стовпи, не то друкарня, вся Лавра вже давно б розсипалася на прах …
Саме проти їх стояла Лавра, обведена білими високими мурованими стінами та будинками, й лисніла золотими верхами й хрестами, наче букет золотих квіток.
Ні, кохання не згасло — дівчина і далі з ніжністю згадувала про о. Лавра і прагнула щомиті бачити його, просто все якось трохи заплуталось і вона вирішила вийти погуляти в саду.
Йдеться, насамперед, про так званий рух «смертохристів», очолюваних о. Калерієм (ієромонах Сигізмунд Сансизбаєв), Печерська Лавра в Києві, ідеолог руху — протоієрей Борисоглеб Чикирисов, права рука Сансизбаєва.