Це було дивне відчуття — неначе крижаний холод охопив мої ступні, а тоді почав поволі підніматися по ногах угору.
Це йому нагадало, як він колись, ще в школярські роки, вчився гартувати нерви й характер, ходячи по розпеченій блясі даху босоніж, і зумисне не квапився, не шарпався, хоч на ногах аж пухирі схоплювались.
Інакше б утопився … Та ще в мішку, з каменюкою на ногах.
Жоден з десяти коней не витримав залпу, жоден не встояв на ногах.
Врешті, вони сиділи утрьох в затишній кімнаті Навринської, де стояло тепер у ногах її тапчана залізне, розкладне ліжко.
Велике тіло хиталось на босих ногах та викидало, як із безодні, лють.
Один з них, одягнений у старий, рудий піджак і в кепці, що нагадувала підпалка, трохи старший, на коротких грубих ногах, запальне говорив щось про «Просвіту» …
По обіді відпрацьовували бойові прийоми, метали ножі, бились навкулачки, я навіть навчала Піту й Геймітча лазити по деревах.
Він лежав і стогнав од болю в руках і ногах, Від гострого болю в усьому тілі.
Варто їй було сказати це, як за наступним поворотом постала дивна картина: на невеличкому вимощеному колотим каменем майданчику лежав велетенський, зв’язаний по всіх ногах чорний як.