А міркував я ось про що: по-перше, сушу, на якій я зараз перебуваю, принесла сюди величезна льодова маса.
Підстави надіятись на це мені давала сама льодова печера.
Холодне повітря пройняло його, як льодова купеля.
Вдень і вночі край ополонки бовванів хтось із друзів, бовтаючи у воді саморобною ключкою; коли на кінці ключки намерзла льодова грудка, її розморожували біля вогню.
Сонце спочивало на їх яснім волоссі і било в очі, а льодова вода потоку щипала тіло.
Кай теж складав різні вишукані фігури, але з крижин, і це називалося «льодова гра розуму ».
На дні печери лежала льодова галявина, схожа на велетенський танцювальний зал з блискучою дзеркальною плитою замість звичайної долівки.
Величез на льодова хвиля мовчання набігла на них, відділивши їх од життя й руху вулиці.
Оленям і сернам жилося погано, як і людям, бо й під ними ламалася льодова кірка, об її скалки тварини до крові розтирали ноги.