Люди бігли, мов неприкаяні з переляку, захопивши, хто що встиг, і лявіруючи між смертю від своїх та смертю від чужих бомб, загубивши вже остаточно чіткість визначення, де ж були «свої», а де «чужі».
Вони йдуть по малу, ступають по м’якому килиму падалішніх шпильок, лявіруючи помежи невидимими стовбурами.