Мазій ступає від бараків кішкою, в довгих незграбних ногах оксамит.
Мазій на цибатих ногах до сонця тягнеться, баньками з безодень виблискує.
Мазій думає не довго і вже гудить голосом польової порожнечі : — Це можна …
А Мазій ярками подивився й байдуже кинув : — Ну да, живого закопали.
Ну і прислухався Мазій, санітар барачний, і чути було — шарудять у листях мишенята дощовитої осені.
І от біля ями із зав’язаними руками стоять — Юхим і Мазій.
— Німецький лікарчук, гейтманський мазій … Що ж, на безриб' ї і рак риба … Ходи-но сюди, знахарю.
Мазій стоїть з мотикою в ямі, а Юхим — з лопатою на горі.
А Мазій рішуче одрізав : — Не хочеш, то я піду додому.
Мазій брав саженні кроки, і знову багно крюкнуло.