Ще вчора, темне і хворобливе, це кохання чекало якогось майбуття, ще вчора Лола гадала, що житиме і що Борис її колись покохає; найповніші, найваговитіші хвилини, ті ночі кохання, що здавалися їй вічними, було всього лиш очікуваннями.
Що ж до кохання, то це пори вання до іншого, до істоти, котра живе своїм особли вим життям, це — мета, це — майбуття.
Сльози люті й безсилля закипіли Міланові в очах, й Даніель обернувся до Марсель: моя дружина, моє майбуття, єдине, що мені залишається, бо світ вирішив обрати Мир.
Народ, який іде в майбуття, перемагаючи всі тортури, несе з собою плекані мрії.
Збагнув він лише одне: «Безщасне моє життя; першу половину був лялькою, бовдуром у чиїхось руках, а другу половину, мабуть, доведеться доживати заблукою без батьківщини, без друзів, без майбуття …»
З цікавістю й острахом думає вона про своє майбуття, етапи якого передбачено заздалегідь і яке неминуче наближається.
А в неї діти, і в них — майбуття, істина й вічність.
Вона прив’язу є до домашнього вогнища чоловіка, котрий, у свою чергу, зв’язу є її із суспільством, і дітей, у яких для неї в мініатюрній формі втілюється все майбуття.