Малий Машталір розповідає, як його брат зі своїми минулого тижня в Хмельницькому непогано влупили: золоті котли і двісті паперів, тепер мають за шо висіти по кабаках.
Машталір рушив віжками, захиталися фореси, затупцювали коні, і сани вітром посунулися по шляху.
Малий Машталір скаржиться, що в Дефіцита сьогодні весілля, а він, лох останній, його не запросив.
Малий Машталір зупиняється, примружує очі, вдивляється в темряву, шепоче: пацани, здається, це шакали зі Старого парку.
Машталір, якого Леся ще не встигла розгледіти, бо виїздили рано, на світанку, не гнав коней, і коляска м’яко котилася розмитою дощами кам’янистою дорогою, заколисувала.
Машталір — також у доброму «палашубку «та високих «вальонках «(повстянках).
Малий Машталір шепоче, що після сеансу викличе цього уйобка один на один.
Несподівано Артура відкидає - Машталір наносить йому серію по корпусу.
Машталір знічується й червоніє, але поводиться пристойно, наче на сповіді, зізнається, що через постійні тренування не має на це часу.