Ми з Радою були у. Філіппополі. Се дуже гарний город, в турецькому стилі побудований, з мечетями та мінаретами.
Мечеті були повні туфель і людей, горів обгорткою коран, скрипіли голосами з мінаретів муедзини, схилялись на схід мулли.
Старий хаджі Бекір-Мемет-Огли, як і всі правовірні, удруге вже подався до мечету.
І не просто в Крим, а в Ак-Мечеть, до самого Газі-бея …
Від неї селище і дістало назву Ак-Мечеть, тобто Біла мечеть.
Мечеть поволі підіймалася, а земля тонула в сніговій заметілі.
Мечеть будували прямо на землі, лежма, а потім підняли й поставили сторч.
Мечеть, медресе, ісламський фанатизм майже зовсім закрили татарам шлих до освіти.
Ці запитання Арсен ставив перед собою ще тоді, коли верстав шлях у Крим і в Ак-Мечеть.
Мечеть дістала свою назву завдяки запаморочливо красивому морю блакитних кахлів, що прикрашали її всередині.
Запорожцям пощастило зненацька вскочити в Крим, і вони блискавкою впали на татарські міста Ак-Мечеть (Сімферополь) та Бахчисарай.
Власне, Ак-Мечеть тільки називалася містом, а насправді це було невелике селище, що розкинулося в широкій улоговині на берегах Салгіру.
Коли б з Бахчисарая він попростував на Ак-Мечеть, а звідти прямо на Джанкой, то виграв би півдня і вже давно був би у запорозькому таборі.
Одного ясного літнього дня напали козаки, спалили Ак-Мечеть, повбивали багатьох жителів, а тих, хто не встиг втекти в гори, забрали в полон …
Правда, не далі як позавчора через Ак-Мечеть проїжджали до Кафи польські купці, але вони поспішали, і я тільки один вечір могла тішитися приємною бесідою з земляками із Кракова.