Стояв, мов вартовий, похмуро розглядаючи млистий горизонт.
Крізь хмари й туман пробивався на сході млистий світанок, стовуси й тривуси покваплювались додому, з човнів їм видно було: на всьому піщаному березі сіріє два горбочки — висока могила і чиясь важка зсутулена постать.
Від печер, від зал глибоких, Від північних гір високих, Де безкраїй млистий ліс У понурій пітьмі зріс !