А Вадьці сказала окремо: «А ти найостанніша мокриця.
Кому вже доля судила жити на цьому узбережжі, той живе й помирає тишком-нишком, серед каміння, як ото мокриця.
Він спав, як Орхан , — скрутився, мов та мокриця, а на обличчі проступало щось дівоче.
Хоча … ні … ця мокриця навряд чи до такого додумалася б, тим паче з тещею !