Щоб мені смутком тяжким іще більш не наповнити серця
— достатньо було необережного поштовху серця, щоб ядро зривалося і, непристойно радісно підскакуючи, котилося назустріч … ну, ви знаєте, назустріч чому.
— торкнувшись правою рукою свого серця, лагідно привіталася красуня.
Галинка хвилювалась, і ключ ніяк не міг попасти в замок, його цокання здавалося таким гучним, як і удари маленького Галинчиного серця.
— Я не відчув дитинча у твоїй крові й не чув биття його серця — наразі.
Хижа лють охопила його істоту, підступила' до серця й залила крівлею очі.
Мені лячно, якби вона знову не взялася до своєї декламації, бо для мене мука тяжка її слухати.
Хай же не бентежаться серця ваші, йдіть і моліться.
«Буду бити ворогів до останнього подиху грудей, до останнього стукоту серця !»