Щочетверга о третій дня до нас приходила місис Брітнік, щоб дати мені урок гри на фортепіано.
Покаранням за успіхи в грі на фортепіано стала втрата єдиного справжнього друга — місис Брітнік.
Я попрохав сестричку, що виявилася дуже доброю людиною і чимось нагадувала мені місис Брітнік, ще раз перевірити, чи мені принесли всі речі.
Здається, саме втрата місис Брітнік змусила мене збунтуватися.
Там же у коридорі висіла і чорно-біла фотографія місис Брітнік і моєї мами з маленькою Анною на руках.
Я питаю про моє майбутнє реаліті шоу із моєю майбутньою, ймовірно мертвою, дружиною: чому б нам не назвати його «Місис Круті Стегна та Пласка Ступня»?