— А чому ж Конвей Джефферсон не наставив його на розум?
З пітьми нічної раптом розум зринув, Та цілий день простояв за дверима.
З цією одчай душною, з цією божевільною, з цією неможливою дівчи ною, що притьмарила йому розум і тримає в руці його серце !
— Ропух теж, бува, співає, коли розум його полишає.
У стресовій ситуації мій розум завжди несвідомо, але наполегливо будував одну й ту саму логічну конструкцію.
За все … за доброту, за силу, розум і віру …
А розум — хто до волі думав, що панові потрібен робочий розум?
Людина радилася сама з собою, бо розум тепер був один.
Я не зміг, оддавши птицю, залишити тих світлиць, Бо згубив і силу, й розум , — і зомлів, упавши ниць …