— А то Великдень скоро, а в нас божі лики на груші.
Чи для того ходив я за полем, Чи задля того я груші щепив і викохував лози? ..
В садку зеленіли вишні й груші, щебетали соловейки, а в далекому лузі між вербами кувала зозуля.
А Височан такий зухвалий, бо знає, що Закревський зараз безборонний, що залишився без надійних гайдуків, що хлопи не прийдуть йому на допомогу … Вони перші втопили б свого дідича в ложці води або повісили б на сухій вербі.
Сидить він раз під дубом та й куняє, Ніхто його не розважає , — Аж чує - на вербі, Між листям десь, Зозуля закувала : — Ку-ку !
А тепер діти кидають мені в клітку яблука і груші.
Повела поглядом угору по гілках і остовпіла: на самісінькій верхівці старезної височенної груші роздивилася гніздо.
— Ну, та ти ще з свого листа наговориш такого, що й груші на вербі ростуть — одповідала звичайно Марта.