— Спробую прийти , — сказала і гадки не маючи, що за склом першого звідси вікна сумно дивляться на неї великі материні очі, а в серце її стукає, вислаблюючи й знуджуючи, незбагненний та докучний сум.
Ще трохи — і дрібна мжичка потроху перетворилась на докучний осінній дощ.
Отакою розвагою відігнав Славко той докучний, безнастанний бренькіт із своїх вух.