Стало тепло й тихо, так тихо, як іноді буває напровесні після негоди.
І вони розбіглися в різні боки, рятуючись від негоди.
Автомобіль мчав безлюдним шосе, немовби намагаючись утекти від негоди.
Поміж розпухлою і чорною від негоди стернею аж до самого села тріпотіла осіння стежка.
Ось іде селянин Литовка , — який здоровенний мужичура, а як покірно вклоняється, мов той дуб у час негоди.
Розвихрені тіні негоди відміряли тривожні хвилини.
Та п’ятниця була одним з останніх сонячних днів перед місяцем негоди.
Веселий Казкар, що так любив сонце, почав радіти з дощу та негоди.
За фруктовими деревами із запущеною густою кроною виднівся чорний від негоди фронтон з похиленою телевізійною антеною.
Росла вона, розцвітала, Мов той квіт у полі, Не знаючи ні негоди, Ні гіркої долі.