Це вивело її з рівноваги — що за ідіотська думка, що за неповага, якій немає виправдання , — взутися в сандалії власного батька, коли ще й доби не минуло відтоді, як він помер !
Тоді тато розсердиться, що він його не слухає, і почне казати, що найдужчий гріх — неповага до батьків.
Як щось має відбутися, деколи кажу їй, то саме по собі, без надмірних зусиль із мого чи твого боку, бо це вже нав’язування власної волі ближньому, а значить — неповага до нього, до його свободи.
Це справжня неповага, незнання Бога, непізнання мирного шляху, мандрівка шляхом нещастя, що веде у царство пітьми, у житло неспокійних духів.
Егоїзм, продажність, безпринципність, самодурство, духовні збочення, неповага до рідного й запобігання перед недолугим й аморальним «загальноприйнятим», стали нормою.
Про мертвих згадують дедалі менше, коротше, їх дедалі більше замовчують , — це не що інше, як неповага до смерти.
Це вже не тільки неповага до нас, а тверде пере конання: ми репрезентуємо те, що вія засуджує.
З якої ж причини ця зневага, поєднана з ненавистю, ці переслідування з домішкою жалю, ця неповага до горя спіткали саме його, найстарішого пансіонера?