Але бідолашний Лускунчик напевне поламав би собі руки й ноги, бо ж подумайте — від тієї шухляди, де він стояв, до нижньої було майже два фути, а сам він був ламкий, наче вирізаний з липового дерева.
Голос у нього високий, ламкий, немов у підлітка.
Подеколи цей «гостроребрий світ» не дається на спит: тут і «холод щербатий», і «криво ходять хриплі двері», «вітер ламкий, наче крига кришився» … Та му сиш усвідомити, обжити його, зробити своїм.