Бо якби орлан перелякався, то він би впустив мене чи у воду, чи на камені !
Не дарма ж мене орлан через озеро носив, а волхв чародійству вчив !
— І знаєш , — додає Орлан , — політруки бояться ці ле тючки нищити.
За селянським довгим столом снідаємо: Орлан, госпо дар хати, його маленький син, стара мати і я.
Схиляючись під кроквами, підходить до мене Орлан : — Друже, хлопці чекають !
Орлан сидів боком до мене, а я любувався на нього — молодого й гарного.
Орлан регочеться, закашлюється від сміху і розплес кує молоко зі склянки.
Високо під зорями ширяв великий орлан, чиї крила розмахом не поступалися орлиним.