Загорському з великим зусиллям удалося відколупати осколок породи.
— Осколок чималенький, та, здається, кістку не зачепив.
Напевно, це був уламок значно більшого утворення, за соляріанськими масштабами — тільки дрібний осколок, рештка, яка налічувала вже бозна-скільки тижнів та місяців.
І ось уже кілька разів він чув слово «осколок», він його не розумів, але собачим нутром здогадувався, що воно тривожне, погане слово, жахливе.
— Однак така «посилка», пролітаючи крізь повітряну оболонку Землі, повинна була розжаритися і перетворитися на пару, як осколок боліда.
Осколок зачепив центральний нерв, і реставрувати його було неможливо.
Та воно ж так і було: літак — це не просто собі засіб транспорту, це те, що зв’язу є його з Землею, це, власне, часточка рідної планети, її осколок.
У цю мить осколок снаряда вдарив його в груди, і він упав ниць на палубу.
Осколок зірвав йому череп, розкидав по траншеї мозок, якому велено було думати про всіх.