Тому вищим шиком вважалося недбало зронити десь на вечірці: «Я робила зачіску в «Квітці» — заздрісні погляди, зойкання та охання як супровід такого зізнання були забезпечені.
Під плач, ридання, охання та ахання, благословенні вигуки (а якась жінка гримала на дітей), вона вийшла з дому й спритно скочила на другого білого коня, приготованого саме для неї.
Статечно й урочисто, наче гладіатори в амфітеатрі, на поміст вийшли один за одним восьмеро чоловіків і стали, витягнувши по боках обмотані п’ясти, розставивши ноги, і з поважним виглядом роздували щоки під захоплене охання та ахання публіки.
Круг нього багато других ліжок — стогнання, охання …
Та ба ! не всякий так змудрує, Як сам Вергілій намалює, А я ж до жалю не мастак; Я сліз і охання боюся І сам ніколи не журюся; Нехай собі се піде так.