І враз, з розгону, осідає паровоз, шалено вгризається в насип, чортзна по якому перевертається, а на нього з несамовитим тріском, скреготом, вищанням налітають, трощаться і злітають вагони.
Вони завзято замахали лопатами, підкидаючи вугілля; в топці аж загуло, посипалися іскри, паровоз здригнувся весь і рвонув уперед, однак погоня помалу наближалася.
— Хто такий божевільний наказ дав — покинути паровоз? ..
Тоді ж таки інша подруга розповіла мені про першу шлюбну ніч, і я вирішила, що вийду заміж з цікавості, хоча слова «пихкотить наче паровоз» у її розповіді ображали моє естетичне почуття …
Десь далеко-далеко протягло крикнув паровоз і долинув, швидко стихнувши, розмірений гуркіт поїзда.
На крутих поворотах вона бачила маленький паровоз, а над ним смужку білого диму.
Паровоз гуркотів на рейках, колеса крутилися, кривошипи кривошипились, і тяги тягли.
Вже пролунав третій дзвінок, паровоз уже дав гудок, з димаря повалив густий дим.
В’язні розважалися: «різали дуба», «будували паровоз», «розмовляли по телефону» і т. д.
Гарна казка, звичайно, але, швидше за все, про паровоз із розповідей батьків я хотів написати в якійсь своїй майбутній книжці і довго думав про це, моделював, висловлюючись сучасною мовою, ситуацію, і вона наснилася мені.