Від того зітхання народився перший передсвітанковий вітрець і полетів геть по необмежених мертвих степах.
Прокинувся передсвітанковий вітер, зашепотіла, заремствувала жилава листва, осипаючи сизі краплини роси.
Вогкуватий передсвітанковий вітрець здмухнув дрімоту.
Зміст: «У передсвітанковий час, коли нагріте за день повітря вже не може боротися з холодними променями Місяця, бо спека дня встигла поменшати під впливом холоду, що виходить від Землі або від Сатурна …»
Навіть собаки примовкли в цей передсвітанковий час.
Віє свіжий, прохолодний вітер, у цей передсвітанковий час наші обличчя — сірі, страшні.