Кожна порошинка комп’ютера, кожна пилинка втримувала в собі слабеньку подобу цілого.
Матвій не хотів здатися дивним, він удав, що в око попала якась пилинка.
І стала ця пилинка-душа велика, мов світ, бо сховала в собі біль усього світу.
Проте тверді й невблаганні обличчя її соратників у боротьбі із силами антисвіту, перед якими не лише людина, а навіть ціла галактика — пилинка, що безслідно зникає у ворожій пітьмі Тамаса — античасу й антипростору …
— І ніхто мене не порятує, бо кому я потрібна, маленька, невидатна людина, якась там мікроскопічна пилинка людства , — бурмотіла сама до себе.
«Як та пилинка …» , — шепоче вона , — Лиш в сонячному промені можна помітити Дану з Чорногори …
Ти пилинка, мачинка у світі, яку може нести вітер, і немає діла до тебе богові.
Це все робилося для того, щоб довести, що людина, якій стільки ллється на голову бруду, нікчемна пилинка, ніщо, комаха, за якою не стоїть і не стане жоден закон і якій нема на що сподіватися.
Я — нікчемна пилинка, коли порівняти мене з масштабами Світобудови, але розумом своїм зазираю в невимірні глибини Часу … в той страхітливий момент, в ту апокаліптичну мить, коли була розірвана Єдність …
На такому ж краю нашої Галактики перебував Сонце і крихітна пилинка — Земля, яка зчеплена силою знання з безліччю населених світів і розкинула крила людської думки над вічністю космосу.