Підождемо, поки спаде пилюка, поставимо вертоліт і злітаємо.
Звичайнісінька пилюка, прибита дощем, була б тут дорожча за найкоштовніші перли в золотому піску … Та тільки що ж — нічого цього немає … Трапилась катастрофа … Катастрофа в нескінченному крижаному Космосі … Ні, ми не зазнали аварії.
Отже, тоді і там, де народилася Мілена, можна було спостерігати незвичайне видовище: три прегарних істоти світилися і світилось сонце, пилюка на підвіконні, вода у кришталевій вазі, простирадла під Касандрою і щастя.
Холод — собачий, скрізь по стінах павутина, на столах пилюка, мов улітку на шляху.
Пилюка очі засипає, коліна підгинаються, а я тягну, тільки плююся.
Навіть пилюка й тиша були, здавалося, насичені загадковими чарами.
Під днищем вирував невеликий буревій: віковічна, ніким не потривожена пилюка розліталася врізнобіч, частково спікаючись і утворюючи цілісну площадку, на яку з легким поштовхом опустився автоматичний зонд.
І досі моє серце її прагне, й не лише серце, а все — пилюка, повітря, перегній на моїй дорозі.
На одній з плит пилюка зовсім стерта, наче там сиділа Ольга.
А тут — низькі, похмурі, всипані уламками гори, тьмяне, лілове від спеки небо, пилюка і тремтливе степове марево …