З одних дверей келії за богомольцями слідив очима один чернець, молодий, здоровий та повновидий, з довгою чорною бородою.
Повновидий молодий чоловік в окулярах, усміхаючись, підійшов до машини.
Повновидий місяць плив по небу і дивився на його з чистого блакитного неба … нігде ні хмариночки !
— здивувався повновидий, наївний, як п’ятирічне хлоп’я, Павлов, що перероджувався лише під час гри — ставав хитрим і мудрим, мов змій.
Сева, товстий, повновидий, флегматичний, сидів, похнюпивши голову, потім, не підводячи голови, простяг руку, взяв огірок і захрумтів на всю хату.
Господар дому, повновидий, червонощокий чоловік, сидів за письмовим столом і читав, підперши голову рукою.
Вітер недбало розірвав хмару, і в димчастому просвітку поплив повновидий місяць.
Він і зовні, як сонечко: кругленький, повновидий і ясний.
Обличчя його сяяло, наче повновидий місяць, а під пахвою він ніс чималий пакунок, загорнутий у газету.
Волі батьківській скорившись, Тінатін до батька йде , — Наче місяць повновидий, сяє чоло молоде.