Крилами йшли над лісом так низько, що провисла на ланцюгах повозка майже торкалась верхівок.
Повозка плавко скидала висоту; потім чотири ланцюги натягалися, крилами — а вони були дрібніші й витриваліші за верхових — тягли щосили, трикутні крила повозки повертались майже сторч, і вона знову піднімалася над хмарами.
То була «моя» повозка, я натрапив на неї випадково, шукаючи качині гнізда, а тепер навідувався туди щодня.
Гуркочучи на вузькій кам’янистій дорозі, що пролягла, звиваючись ковиловою рівниною, повозка покотила просто до аулу Абая.
Мимо прокотила, вистукуючи колесами, відкрита повозка; дві огрядні пані дивились на нас із Орою без усякого уявлення про делікатність.
Я конем їду, а за мною, десь там далеко, моя повозка торохтить: з білизною, одягами, постіллю, бо я змалку до деяких вигід привик був.
Повозка була труська, і на бакаюватому шляшку тряслась, аж коливалась.
А біля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потім задок схиливсь на лівий бік, потім одско-чило колесо, вісь одбилась, кобилка стала, жид схопився і що є духу попер у бур’яни ….