На їх місці поросла тонка, як нитки, густа, як повісмо, зелена трава, услала яри і долини, мов килимами.
Шовкове золотисте повісмо волосся впало на щоку, ніби спрагло цілуючи рум’янець.
Ко ли ни приймают в ту хату, то одно з домашних виноси там шош на хрест пара ґрейцарив и повісмо, говорєчі: Прошу, на шо втєкаємо, а за бирше вибачєйте.
Купи, Оленко, й собі таке повісмо та почепи на голову.
Пишна, білотіла, як здобне тісто, очі сині, як море, а коси — як добре конопляне повісмо …
— Левадиха підняла від куделі сиву, як повісмо, голову, пошамкала беззубим ротом і висмикнула нитку.
Дмитрик не Дмитрик — лише тінь його біла, ніби повісмо, обчухране вітром.
Я тебе розмотаю, як повісмо ниток, якщо ти не здасишся.
Витіпала жменю Ониська, потім гарненько повісмо нею зв’язала та аж головою похитала — із усміхом, і з досадою : — То-то, прядива отакого !
Тут висуне повісмо жовтого, мов шафран, волосся, там опустить на плече рубець з лиснючим забором, розглядає себе …