Поминувши сплюндровані, безлюдні містечка Лисянку, Жашків і Дашів, змучені, перемерзлі, голодні подорожні добралися одного дня до Немирова.
Та як тільки стемніло, почулося підозріле гарчання й рикання, і подорожні мусили підкинути ще сушняку у вогнище, аби воно горіло цілу ніч яскравим полум’ям і захищало їхній сон.
А за хвилину хлопці закліпали очима від подиву: перед ними були не звичайні подорожні, а татарські вояки.
Наші подорожні швидко наздогнали дворянина, хоч він і поспішав не менше за них.
Опівночі подорожні дісталися до Ам' єна і спішилися біля корчми «Золота лілея».
То були подорожні, прості, як і ми, люди, бідаки-селяни з дальньої російської сторони.
Дев’ятнадцятого червня подорожні прибули до Балтаджикоя, «села, поділеного на дві частини», турецьку й болгарську.
— Інші подорожні намагаються уникнути зустрічі з ними , — зауважив Мерибальд , — а вам ось вони то навіщо знадобилися.
Подорожні попливли вздовж високих заростей золотистих папірусів, лавіруючи поміж червонуватобурими купами засохлих і поламаних стеблин очерету, плавучих островів трави.
Подорожні високо стриміли на високих хурах, неначе сиділи на возах з снопами.