Весь німіла — не мали чого дати князеві, страшний був покорм, бо в самих нічого їсти; у дворах не тільки баранів чи гов’яда, а й кур немає.
Радко й Тедь, звичайно, боялись воєвод і бояр, що дуже часто наїжджали до Будутина з Києва із золотими гривнами, іменем княгині брали жито, худобу, вимагали, щоб їх ставили на покорм, давали в' їзне, виїзне …
Чулися тільки радісні вигуки переможців, стогони вмираючих сіверян та каркання воронів, що зліталися на покорм.
Життя землі заснувало твоє життя, дало тобі покорм, виробило з нього кров, виліпило у твоїй голові мозок, сказало: думай ним !. .
Тоді по Руській землі рідко ратаї погукували, зате часто ворони граяли, труп' є між собою ділячи, а галич і свою мову заводила, летячи на покорм !
Але попередили, що до города вони можуть ходити тільки з ними, по п’ятдесят чоловік за один раз, а в монастирі Мамонта можуть жити й мати покорм тільки місяць, після чого мусять залишити Суд.
На вікні стояв покорм для душі Анта — сита й хліб.