Але знову хряснули дверцята кабіни і покришка відкрила мені дорогу в світ.
Покришка миттю здіймалася, наманікюрені посохлі пальці пробігали по клавішах і уся квартира переповнювалася переливчасто нервовими легато з етюду Шопена.
Коли «глечик», розвиваючись із листка, «дозріє», покришка відкривається.
І тут дає сторчака, покришка й жарини летять урізнобіч.
Наступна бляшанка, фольга, кусень, желатин, покришка — і до машини.
На ньому була покришка, приліплена воском, а в ній отвір, крізь який проходив довгий і тонкий шнур, що закінчувався всередині колони, невідомо де.
І коли покришка моментально впала, ніби припечатавши мене в труну, я подумав, що це змагання за власне життя мною вже програне.
Покришка на солянці накриває сіль, виходить, її біль-ше, ніж солі; волосся покриває голову з розумом, виходить, його більше, ніж розуму в голові: адже більше завжди покриває мен-ше.
І вже коли напруга досягла, мабуть, свого кульмінаційного моменту, важка покришка скрині для сміття відчинила вхід у широкий світ — і я зустрівся з поглядом мудрої людини.
Бляшана покришка спадає з широкої різьби на довгій ручці; лівою рукою вириває холодну кульку, чує характерне «чмок» і шипіння в глибині гранати — горить дистанційна трубка.