Поранок ішов до розсвіту, але всюди панувала ще свята поранкова тиша.
Ганна Обидовська, як маєвий поранок, Одарка, як літня душна ніч, повна невисловимої жаги і невтихомиреного бажання.
А ще подумав: добре, що їх битимуть у поранок, люди після нічних співів та гулів потомилися і тепер, напевне, хропуть по своїх хатах, отож оганьблення вони з Ганною дістануть, але не цілком публічне.
Бо в моїм житті ще поранок, напівмрякою сповитий, і я жду ще на сонце, що має зійти і роз’яснити прочі дні мого життя.
Сонце стояло вже високо, і був уже пізній поранок …
Боже, як я вже проклинав, але відтак, як настав поранок, я все-таки підвівся та й поволікся дальше.
Поранок із ходою голосною солодкий сон з моїх очей зігнав.
Настала тиха, місячним світлом пронизана ніч і привела з собою такий самий мирний, теплий осінній поранок.