Батура розреготався так, що зі сволока посипалася порохнява.
Повсюди лежала порохнява, лежала уже багато років, а на столі у кутку на розстеленому зітлілому папері стояла тарілка, заляпана чорним, і поруч — виделка.
В обличчя Лимареві бризнула порохнява та дрібні тріски.
А друга була така порохнява, що розвалилася, щойно ми її повісили на стінку.
Вже при першій затяжці в рот, здається, потрапила порохнява із суміші, і він одразу онімів.
В льоху пахло важким духом селітри і сірки; завдяки тільки вогкості порохнява не літала в повітрі, а лежала тихо на сирій долівці, бо інакше сміливість двох відвідачок з ліхтарнями не минулася б безкарно.
Уночі ця порохнява світиться, мов нафосфоризована.
Смажить тебе з ранку до вечора сонце, вибілюють вітер та вода, огортає ноги м’яка дорожня порохнява, манить у свої блакитні безмежжя навколишній простір.
Порохнява тут цінується дорожче за повітря, а лемент — за тишу.