«До цих пір, зазначається в його студії, поспільство вагалося між московським царем і польським королем, тому що то були дві сили, кожна з яких тягнула до себе Україну.
Молодий козак розказав, що старший реєстрових козаків Барабаш оповістив по війську неначе з Чигирина втік на запорожську Січ сотник Хмельницький, маючи на мислі знову підняти запорожців та поспільство до повстання.
Процес полонізації захопив навіть частину козацької сіроми і поспільство.
Простий люд — поспільство, щоправда, схилявся до монархічної влади, але це тому, що сподівався в ній знайти опору проти старшини і взагалі значного козацтва.
Перехрестилися Нечитайло й Чорнота і умовили козаків битись до останнього, щоб не дати полякам повистинати у таборі неузброєне поспільство.
Потоцький звернувся до натовпу : — Вірне поспільство єгомосці пану крулю і Короні !
Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством.
Зчинилась була буча не мала: поспільство свого козацтва рішатись не хотіло, що ледві покійник Хмельницький утихомирив.
А щоб йому жити, воно повинно було б мати і шляхту, і військовий стан, і міщан, і духовенство, і поспільство, як необхідні коліщата до дзигаря, щоб той ішов і показував час.