В спальню вони увійшли, де їх давня стояла постеля.
Не такий я собі вдався: гостра шабля — то моя вірна дружина; темний байрак — то моя хата; зелена травиця — то моя постеля !
Але стіл був накритий сірим чистим папером, книжки лежали на ньому рівними купками, скриня застелена червоно-чорною картатою плахтою, вікно вквітчане мереженим рушником, і постеля до ладу прибрана.
«Йди спочивати, чужинче , — постеля тобі вже готова».
Но если ей судьба судила, Чтобы родимая рука Очи уснувшие закрыла, Тесна ее тогда могила, Постеля вечная жестка !