І водночас добре усвідомлюючи — навіть їхні далекі правнуки напевно ще не побачать цього чудового «єдиного» світу.
Вони розвиваються так швидко, що вже наші правнуки можуть з ними зіткнутися.
Нехай собі запишуть І їхні правнуки в науку цей кінець …"
Е, ні: і прадіди наші зітхали, що життя збігло швидко, і правнуки зітхатимуть, коли постаріються …
Не ми, не я, не ти — наші діти, внуки, правнуки …
Надію на те, що не все втрачено, і в нас ще лишився шанс щось зарадити, аби вціліти. і разом з нами надіються ті, хто все це влаштував, винуватці катастрофи — наші правнуки.
А за Тодором — онуки та правнуки дідові йдуть, плачуть світлими слізьми, хоч казав колись Савка: «Не плачте, як умру, мені давно вже вмирати пора, сотню літ доживаю.
Товариші мої давно вже там, у пана бога, вже й діти мої - Василь, Семен та Грицько — життя своє земне скінчили, вже й онуки постаріли, а правнуки повиростали — скільки ж іще чоловікові жити? !"
У Києві живуть онуки і правнуки отамана Келеберди.