— Так, місце закупив він, чоловік Дженні, щоб прах його зберігався поруч із прахом тієї, яку він за життя обожнював.
Балагаза й Оралбая він давно вважав загиблими і горював, що прах їхній не покритий хоч би жменькою рідної землі.
Хіба нікчемний прах, Бо погасить твого вогню не зможе.
Красень галантно підскочив до нього і підставив руку калачиком, і цей другий прах склався в голу вертку жіночку в чорних черевичках та з чорним пір'ям на голові, і тоді обоє, і чоловік і жінка, пошвидкували нагору сходами.
Тоді ж в елегії печальній Він батька й матері, в сльозах, Увічнив прах патріархальний …
Ці, звірившись на прах свій, як на щось надійне, цим самим знищують заховану у прахові їх божу правду, не розуміючи й не шукаючи її, упираючись, як скотина рогами своїми тлінними.
Розбий моє серце трьохликий Господь, Споглядай, руйнуй і світи, Зламай, спопели мою смертну плоть, Розбий, зітри в прах й знову створи.
Чи можеш вірити, що найчистіший дух утримує весь прах твоєї плоті?
Тіло чаклуна обертається в прах, а дух його виє вітром, допоки не згине без сліду.
Якщо серце досі плекає надію, Зачарують, пробудять ббжану мрію, Якщо сльузи гіркі заблищать в очах, «Спопеляти мій розум досить у прах.