Тільки зі стелі падало до малярової кімнати щораз дещо інше: лоб, очі, вуха, потім ніс, рот і борода, далі руки, ноги і нарешті хвіст.
Одпустив шакала, ще й добряче піддав йому ногою під хвіст.
Сонце ще було високо, і там, де його проміння падало на сині хвилі, залишався золотистий слід, наче хвіст велетенської ящірки.
Сотворив Бог коня, а чорт йому вуха натягнув і обскубав хвіст та ще голос попсував і вийшов осел".
Сказано: волосся довге, а розум, як у зайця хвіст.
Та з тими словами висунула хвіст із нори, ще й кричить: