— Гай гуде і риба грає: пшеничка була, та загула … Не вернеться … Прокурили.
Тепер жнива; пшеничка моя стоїть не дожата, а я удова, одним одна, і нема кому дожати, бо й найнять нема за віщо.
То на тих полях у нас була і пшеничка, і жито, і ячмінь, горох, кукурудзки, фасульки, гарбузики.
Чи перебираючи мої пальчики перед сном, приговорює приказку-лічилку: «Горосьо, бобосьо, бобичка, пшеничка, а той старий дідище — фур за плотище !» (так я пізніше сина присипляла), чи ще якось — але завжди бачу її доброю і спокійною.
Настовбурчились житні полукіпки по стернях, а пшеничка ще на пні, клониться бабі впояс щебетливе колосся — не так тої пшенички, що блаватів, мачків, ромену та полетиці зародилося на славу …
На миснику в горнятку з літа чекала свята пшеничка, призначена на різдвяну кутю, а ще лежали у маленькій торбинці мак і лісові горішки, які приніс тато.
Час від часу він хвалився вдома : — Пшеничка вже красується.
— А ота гілляста пшеничка, що я вам учора казав, колись давала не більше як п’ятдесят центнерів з гектара , — каже Гнат Петрович.