Був це чуйний півсон, яким звичайно спиться у дуже ясні ночі.
Перекидалися словами до півночі, потім запали обоє в півсон.
Час від часу я попадав у півсон, але відразу прокидався від болю.
Навколо тихо бринів золотий півсон передосіннього степу.
Пора б уже огрубіти, корою взятися, та не береться воно корою, і навіть у таку годину його бентежить сон цього забутого присілка, півсон ріки і дрімота звичайних човнів, що з берега на берег перевозили його дитинство, а потім кохання.
Не зразу до нього приходив неспокійний півсон, який поступово сковував його велике тіло.
Він потонув, поринув у півсон, забувся в цих думках і в обмеженні свого власного, відгородженого від світу існування, в цім напів'яву, напівсні знайшов велике заспокоєння, подібне до півсмерті.
З ярмаркової колотнечі повз вітряки виїхали в рожевий надвечірній сонцеграй, що м’яко тремтів над обважнілими нивами, вони підіймали й підіймали з пагорба на пагорб півсон житніх і пшеничних корогов.