Був прилив, і він остерігався, що під час відпливу човен знову занесе у відкрите море разом з пасажирами.
Треба рушати, не ловити ж мені дрижаків під оцим ліхтарем.
Як миші, виповзали вони з-під важких складок хмари, що звисала до самої води.
А коли пани, власники палацу, втекли за кордон — у льохах під Білою вежею з’явилася глибока вода.
Ми з Карарбахом вирішили затриматись на місці, під гольцем, години дві-три, а Цибін з Іншими рушили в табір.
Панна Ольга уже мовчки, покірно витягла з-під себе пальто й, хапаючись, одягла.
З четвертого, північного, стрімко падала вниз висока прямовисна стіна, під якою блищало «морське око».
Тільки тепер на ній була смугаста спідниця і біла кофтинка, наполовину розстібнута, висмикнута з-під паска.
Вона спізнала радість першого успіху, якого прагнуть під тиском необхідності.