На конях сотники финтили, Хорунжі усики крутили, Кабаку нюхав асаул; Урядники з атаманами Новими чванились шапками, І ратник всякий губу дув.
— вимовив старий ратник , — чи пам’ята єте, Віщий?
Його вів ратник у чорному плащі безсмертного, ще один такий самий ратник тяг за повід худезного верблюда, в якого обидва горби порожньо звисали в різні боки, мов роздерті міхи, а вовна трималася клаптями на маслакуватих клубах і ребрах.
У домі стояв жвавий гамір, хоча сонце ще не зійшло, хтось гаркотливо бухикав, а в дальньому кутку молодий ратник, трохи старший за Тимну, навспівки позіхав : — А-а-а … ха-ха-а-а !. .
— І П’яте Колесо звернуло на дорогу, обабіч якої стояв жовтий Ратник-Порадник.
Той, що поміж очі дістав, напирав сильніше, мабуть, не молодик був, а досвідчений ратник.
Коли ратник клепле потуплений меч, він мислить не про ласку ворога, а про війну.
Ратник охоче виконав царську волю, а Дар’явауш пішов до намету, де на нього вже чекав Гаубарува.
Перед ними стояв Ратник-Порадник з круглим жовтим щитом, через який навкіс тягнулась широка чорна смуга.
Якийсь ратник сказав: «Осе привів своїх Рядивой, отець же не волив приводити».