Абрашка Рижий, витягаючи з грубки сковорідку, наївно всміхався і щось мимрив собі під ніс : — Вот у нас так бывает веселье … с козой ходять … игры разные … а то «вияснював» …
Причиною того було, що старий Сруль Ціпетович, рижий сторож окописька, сидячи в своїй одинокій напівзруйнованій дірі, задумав зробити огляд свого мертвого володіння й вийшов надвір.
«Абрашка Рижий» — було хто-небудь скаже йому, а тоді він мовчки червоніє, широко, на весь рот всміхається, знов зги-нається над листом і виводить: «Ільїчов».
За його наївність і недотепність, а також за грізно настовбурчену рижу чуприну ми його інакше й не називали, як «Абрашка Рижий».
Він, рижий, з маленькими гострими очима, упиром впився у її соковите дівоцтво і висмоктав з нього перші найсолодші соки.
У дверях стояли Томас, кривоногий старий рижий німець, і його жінка — фрау з явно не німецьким фегіеом.
Абрашка Рижий, що весь час хотів нам допомагати, червонів, як його волосся, а коли скінчили, то він ніяково сказав : — Как хорошо !. .