Серьога Циплаков зірвав пластир з обличчя й одімкнув кайдани.
Заложив руки за спину, понурив голову, якби нею збирався розбивати мур.
Він може думать, згадувати свій рідний край, журитися його журбою, він може й далі словом ламать кайдани в душах свого народу, будить людей і тим не дать заснути собі самому.
До сільських ергастулів послати наказ, аби скасовано було покарання, знято в людей кайдани з ніг і годовано їх достатньо.
Ой, на руки кайдани, на ноги скрипиці, Та й вкинули сіромаху у темну темницю …
Туди ж вислав і дурня-коваля з сином, котрий і збив з Вогнедана кайдани.
А між ними, запеклими, В кайдани убраний Цар, всесвітній цар, волі цар Штемпом увінчаний.
Тепер уже нічого розбивати … — пробував захистити мене Письменник.
Перемога чи знову невдача, полковницький бунчук чи кайдани галерного гребця?